Імперский меч Священної Римскої імперії. Меч типу XI

Оригінал: http://aboutweapons.com.ua/historical-swords/odnoruchny-mech/imperial-sword-xi.html

 

У мечів типу XI клинок вузький, в середньому його довжина становить 85-95 сантиметрів (на відміну від лицарського меча типу ХА або одноручного меча типу Х). Доли прохоять по всій довжині клинка, вузькі і часто неглибокі. Клинок поступово звужується і переходить в чітке вістря. Тип XI відноситься, головним чином, до дванадцятого століття. Найзнаменитішим мечем типу XI є Імперський меч Священної Римської імперії: той меч, який протягом більше 800 років був коронаційним мечем німецьких, австрійських імператорів. З цією метою в останній раз він використовувався в 1916 році, коли Карл I Австрійський коронувався угорським королем Карлом IV. За легендою, цим мечем був убитий Святий Маврикій, тому він відомий ще й як меч Св. Маврикія.

Крім самого імперського меча мають значення також і чудові прикрашені золотом піхви, які показують генеологію 14 середньовічних володарів від Карла Великого до Генріха III. Клинок меча Св. Маврикія має довжину 95,3 сантиметра і завширшки в основі 4,4 сантиметра.

Очевидно, меч використовували не тільки для церемоній, оскільки клинок багаторазово шліфувався. Меч Св. Маврикія - яскраво виражена елегантна і красива зброя. Своєю довжиною 1,10 метра зображена репліка Arms & Armor точно відповідає оригіналу і важить трохи більше 1,4 кілограма.

Оголівя і дужки хрестовини виготовлені з позолоченого срібла і прикрашені характерними гравіюваннями. «На передньому і зворотному боці позолоченої хрестовини Імперського меча вигравіруваний вірш васала, тобто та клятвена пісня з трьох частин, за якою в середні віки приймали присягу знову коронуючи повелителя». (Schulze-Dörrlamm. S. 27). Якщо Імперський меч вказує вістрям вгору, то на одній зі сторін видно напис:

+ CRISTVS. VINCIT. CRISTVS. REIGNAT. CRISTVS. INPERAT

«Христос перемагає - Христос править - Христос велить».

Якщо меч св. Маврикія показує вістрям вниз, то на протилежній стороні видна скорочена версія:

CRISTVS: VINCIT: CRISTVS: REINAT

На одній із сторін руків’я зображено герб імператора OTTO IV (1198-1218), що відповідає напису на дужках хрестовини, який видно лише тоді, коли вістря показує вгору. На іншій стороні оголівя зображений перевернений імперський орел, таким чином, що він відповідає напису на цій стороні дужок хрестовини. По нижньому краю оголівя проходить напис:

BENEDICTVS. DO (MINV) S. DE (V) S. QUI. DOCET. MANV (S) +

«Благословен (будь мій) Пан (і) Бог, який (мої) руки вчить боротися».

Фактичний вік Імперського меча був предметом запеклих дискусій протягом багатьох років. Багато істориків висловлюють думку, що клинок десятого століття був знову змонтований для коронації Отто IV. Історик Метхільд Шульце-Деррлам у 1995 році провела широке дослідження і прийшла до зовсім іншого висновку:

«Детальний аналіз Імперського меча привів до результату, що всі деталі цієї зброї були виготовлені в один і той же час, а саме - наприкінці дванадцятого століття. [...] Імперський меч є типовою зброєю кінця дванадцятого століття, яке точно датується гербом імператора Отто IV (1198-1218). Дуже ймовірно, що він застосовувався при коронації короля Отто IV 12 липня 1198 в Аахені замість старого імперського меча часів салічних франків, який тоді, також як і інші інсигнії, знаходився у власності іншого короля Філіпа Швабського [...] ».

На основі мовної своєрідності написів можна припустити, що Отто IV як граф де Пуатьє і герцог Аквітанський привіз меч із Франції. Піхви спочатку були не від імперського меча, а були виготовлені в Італії вже в 1084 році для коронації франкського імператора Генріха IV. Чотирнадцять зображень німецьких королів та імператорів на піхвах являють собою «також ранню форму політичної пропаганди. Право на престол короля Генріха IV як нащадка Карла Великого і, таким чином, єдиного законного імператора імперії, мабуть, за часів боротьби за інвеституру сильно оскаржувалося. Тому ці піхви є символом влади пізнього часу салічних франків і свідченням королівського самоствердження і одночасно історичним документом про час найжорстокіших протиріч між церквою і імперією ». (Schulze-Dörlamm.S.89)